ЛІТУРГІЄЮ КРОК ЗА КРОКОМ. Ч.13

Після «Амінь» священик повертається до народу і всіх благословить рукою хрестовино, промовляючи: «Мир всім», підкреслюючи, що це таїнство миру і приступати до нього можна з миром у серці. Чесний люд у храмі відповідає: «І духові твоєму», що вказує на те, що і в серці самого служителя має панувати мир, бо за мить сюди завітає Христос. Тому він також має підготуватися. Наступний виголос священика звучить так: «Голови ваші перед Господом схиліть», на що вся церква відповідає «Тобі, Господи».

Цей виголос досить важливий, бо ним ми зазначаємо дійсність нашої віри – «Нехай не буде в тебе інших богів перед обличчям моїм… Не вклоняйся їм і не служи їм» (Вих. 20, 3-5). У Новому Завіті сатана спокушаючи Божого Сина, говорить: «Тож, коли ти поклонишся пере домною, вся влада твоя буде». Ісус у відповідь сказав до нього: «Писано: Ти будеш поклонятись Господеві, Богові твоєму, і Йому єдиному служити»(Лк. 4, 7-8).


Цими словами вірні показують свою вірність Божому Сину, Відкупителю, присутньому у Святих Тайнах на престолі. Сам священик приклоняє свою голову, починаючи молитву: «Дякуємо Тобі, Царю невидимий, що незмірною Твоєю силою все утворив і багатством милости Твоєї від небуття до буття все привів. Сам, Владико, споглянь з неба на тих, що схилили свої голови перед Тобою, бо не схилили перед тілом і кров’ю, але перед Тобою, страшним Богом.
Ти, отже, Владико, оці дари всім нам на добро рівно подай, відповідно до потреби кожного: з плаваючими плавай, з подорожніми подорожуй, а недужих зціли, Лікарю душ і тіл»
Цією молитвою священик подібний до Мойсея, що просив Бога за народ. Спочатку він складає Богові подяку за всяке творіння, а далі молиться за народ, що перебуває в церкві, щоб Господь споглянув на кожну особу зокрема, відповідно до потреби кожного.
У давнину подорожувати було досить небезпечно, тому священик молиться за подорожуючих і всіх хворих, які не мають можливості бути на літургії. У цій молитві є досить важливі слова, які проказує ієрей: «…що схилили свої голови перед Тобою, бо не схилили перед тілом і кров’ю, але перед Тобою, страшним Богом».
Ними підкреслюється те, що ми не ділимо Ісуса Христа, другу Особу Божу на частини «тіло і кров», але усвідомлюємо те, що під цими дарами і видами є правдивий Бог у всій своїй присутності і маєстаті, хоча і прихований від людського ока.
Священик закінчує молитву виголосом: «Благодаттю, і щедротами, і чоловіколюб′ям єдинородного Сина Твого, з Яким Ти благословенний єси, з пресвятим, і благим, і животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки віків», на що вірні дружно відповідають: «Амінь», погоджуючись з його словами.
Далі священик читає потиху молитву: «Зглянься, Господи, Ісусе Христе, Боже наш, від святого житла Твого і від престолу слави царства Твого, і прийди, щоб освятити нас, Ти, що вгорі з Отцем сидиш і тут з нами невидимо перебуваєш, і сподоби нас могутньою Твоєю рукою подати нам пречисте Твоє Тіло і чесну Кров, а через нас усім людям».
У цій молитві священик звертається з проханням до Ісуса Христа, щоб Він сам прийшов до нас і освятив нас, та щоб подав нам своє Пресвяте Тіло і Кров. Справді це велике Таїнство, бо Христос «задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес…», як і тепер сходить, бо «вознісся на небо, і сидить праворуч Отця». Так нас навчає вчення Церкви і Символ нашої віри, але ради нашого освячення сходить до нас у Святих Дарах.
Коли ієрей проказує цю молитву, диякон, стоячи перед царськими дверима, опоясує себе ораром навхрест, чим він символізує серафимів, про які сказано в Писанні: «Бачив я Господа на високім і піднесенім престолі… Над ним стояли серафими.
Кожен мав по шість крил: двома закривав собі кожен обличчя, двома закривав ноги, а двома літав. І кликали один до одного: «Свят, свят, свят Господь сил; вся земля повна Його слави!»(Ісая 6, 1-3). Цим самим диякон вказує на величність і маєстат, незбагненність Божу; а також цей спосіб перепоясання має і практичний характер у служінні диякона при престолі, що дає можливість більш вправно виконувати його служіння.
Як священик завершив молитву, а диякон перепоясався, кожен на своєму місці роблять тричі поклін зі словами: «Боже, милостивий будь мені, грішному». Цим вказують на свою недостойність і на безмежну святість Христа. Коли диякон бачить, що священик торкається Агнця – святого Хліба, щоб виконати святе піднесення, то виголошує: «Будьмо уважні!» Ієрей виголошує за дияконом – «Святеє святим» піднімаючи Агнця догори.
Це возношення походить з древніх часів, і спогадується в літургії ап. Якова і св. Петра, як і в других літургіях, про нього також описує Діонісій Ареопагіт (один з сімдесяти апостолів, учень апостола Павла (Дії 17, 34) та перший єпископ м. Афін).
Св. Герман спогадує, що це дійство присутнє в літургії св. Івана Золотоустого, як і в старих грецьких требниках, де має значення піднесення на хресті Ісуса Христа, який приносить себе в жертву за багатьох, як і те, що в цей час люди повторяли про себе слова розбійника: «Боже, милостивий будь мені, грішному».

Коли люди на слова священика відповіли «Єдин свят, єдин Господь, Ісус Христос, на славу Бога Отця. Амінь», то далі продовжують співати причасний, – вони є дня тижня чи святого. Причасний – це піснеспів в одну стрічку, співається під час причастя священнослужителів. Коли починають співати причасний, то диякон входить у святилище і стає праворуч священика або єпископа і мовить: «Роздроби, Владико, Святий Хліб».

Священик, або сам Архиєрей, якщо присутній, роздробляє Агнець на чотири частини з увагою й благоговінням і мовить: «Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, роздроблюваний і нероздільний, що його завжди їдять і ніколи не з’їдають, але причасників він освячує».

Розділення Агнця на частини – це передання, яке достеменно ми прийняли від самого Господа в час святої вечері, коли було встановлено Тайну Євхаристії. Святий Агнець розділяється на чотири частини, як стверджує св. Симеон, щоб зробити Ним знак хреста на дискосі – це уособлення страждань і смерті Ісуса Христа. Святі отці застерігають і повчають: Коли розділюється святий Агнець – це не означає, що розділилося, або розділяється Тіло Христа – ні! Ділиться тільки види, тобто хліб, що є Тілом Христовим. У кожній частиці, як і в кришці, є всеціло Христос з усім своїм Божеством і людськістю. Потвердження цього всього є молитва в час роздроблення: «Роздроблюється (тобто розділюється на частиці) і розділюється (для тих вірних, що ідуть до причастя) Агнець Божий, роздроблюваний і нероздільний (що розділяється лише в хлібі, але нероздільний як Бог), що його завжди їдять і ніколи не з’їдають (що з’їдається в Євхаристії, але залишається непорушний як Бог, що знову сходить на престіл в часі нового освячення), але причасників він освячує (через прийняття святих Тайн – Тіла і Крові Христової ми справді освячуємось)». На Агнці зображені літери «ІС, ХС, НІ, КА», що достеменно значить «Ісус Христос – Перемога».Він розділяється так, що ІС ставиться на верху дискоса, що є від кивоту, тобто на схід; ХС – ставиться внизу, на захід, коло священика; НІ – на північ, а КА – на південь (див малюнок). Тоді диякон, показуючи орарем на святу чашу, мовить: «Сповни, Владико, святу чашу». Як лише диякон мовив, священик бере частицю, яка лежить вгорі, ІС, творить нею хрест поверх святої чаші, мовлячи: «Повнота Святого Духа», опускаючи її в Кров Христову. Цим єпископ чи священик показує, що хоч ми і бачимо хліб і вино, але воно вже стало Тілом і Кров’ю Христовою, де є правдивий Богочоловік Ісус Христос. На це диякон відповідає ствердно: «Амінь».

У Східних народів також є вірування, що коли проливається кров з тіла, то це – неминуча смерть і душа відділяється від тіла. Опускання в чашу з святою Кров’ю частиці святого Тіла Христового символізує воскресіння Господнє. Слова священика «Повнота Святого Духа» вказують на те, що вся дія відбувається під покровом і участю Святого Духа, як таїнство зачаття, родження і воскресіння, так і це таїнство Євхаристії не обходиться без дії Святого Духа.

Далі диякон, взявши теплоту, мовить до ієрея: «Благослови, Владико, теплоту». Теплота – це трохи теплої води, яку з невеликого кухлика вливають перед причастям до чаші.

Теплота має досить практичне застосування, коли раніше храми не обігрівались і в середині приміщень було досить холодно, а нерідко і мінусова температура, коли приходив час святого Причастя, то чаша-потир була досить холодна, так що могли примерзнути уста священика до чаші, тому почали використовувати теплу воду, яка підігрівала чашу і робила теплою Кров Христову.

Святі отці Сходу – це також пояснювали як зшестя Святого Духа на Церкву Христову, що є містичним Тілом Христа, як і це таїнство. Ця традиція у греків вже була в IV столітті. Це встановлено згідно свідчень св. Германа, св. Єфрема Сиріна та інших. Після слів диякона «Благослови, Владико, теплоту» священик благословляє і мовить:«Благословенна теплота святих твоїх завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь». І Диякон хрестовидно вливає до святої чаші теплої води, мовлячи: «Теплота віри, повна Духа Святого. Амінь». І відставивши теплоту, стоїть дещо оподалік. Проте, на Замойському синоді в 1720 р., де були певні реформи й постанови, було прийнято рішення: 1) заборонити уживати губки на Службі Божій; 2) було скасовано вживання теплоти, себто доливання теплої води до чаші перед святим Причастям; 3) прийнято поминання Римського Папи, 4) до символу віри додано «і Сина».

Крім того, були прийняті рішення, що стосуються способу життя та вигляду греко-католицького духовенста: священики почали стригти волосся, голити бороди, носити дещо реформований одяг. На цей час в багатьох церквах УГКЦ після заклику повертатися до першоджерел відновилось вживання теплоти й губки. Далі священик звертається до диякона: «Дияконе, приступи», і диякон з північної сторони приступає до ієрея мовлячи: «Подай мені, Владико, чесне і святе тіло Господа і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа». Священик бере з дискоса частицю і подає в руки дияконові, мовлячи:«Священнодияконові (ім’я) подається чесне і святе і пречисте тіло Господа і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа на відпущення гріхів його і на життя вічне». Прийнявши від ієрея тіло Христове, диякон, накривши праву руку лівою, відходить (або, за звичаєм, ліву руку правою), обійшовши престіл і ставши позаду нього з трепетом і любов’ю, чекає на спільну молитву разом з пресвітером. Священик, взявши здолу одну частицю Святого Хліба з літерами ХС, мовить: «Чесне і пресвяте тіло Господа і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа подається мені, (ім’я), єреєві, на відпущення гріхів і на життя вічне. Амінь». Приклонивши голову, всі разом моляться: «Вірую, Господи, й ісповідую, що Ти єси воістину Христос, Син Бога живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший я. Вечері Твоєї тайної сьогодні, Сину Божий, мене причасником прийми, бо ворогам Твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, сповідаюся Тобі: Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш, у царстві Твоїм. Пом’яни мене, Владико, коли прийдеш, у царстві Твоїм. Пом’яни мене, Святий, коли прийдеш, у царстві Твоїм. Нехай не на суд і не на осудження буде мені причастя святих Твоїх Таїн, Господи, а на зцілення душі й тіла. Боже, милостивий, будь мені грішному. Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене. Без числа нагрішив я, Господи, прости мені». Ця молитва має досить глибоке й змістовне значення, вона вказує на ісповідування віри й свідомість своєї недосконалості «Вірую, Господи, й ісповідую, що Ти єси воістину Христос, Син Бога живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший я». Далі слова цієї молитви провадять нас до свідомості того, що ми є учасниками спасительної жертви, що була встановлена Христом на Тайній Вечері і триває тепер: «Вечері Твоєї тайної сьогодні, Сину Божий, мене причасником прийми, бо ворогам Твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник сповідаюся Тобі». Також ми запевняємо Христа у своєму щирому розкаянні (як розбійник, що перший увійшов до Небесного Царства через щире покаяння: «Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: “Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!” А другий, озвавшися, скартав його й мовив: Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бо ж ми приймаємо кару, гідну наших учинків; цей же не зробив нічого злого. І додав: Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство. Сказав Ісус до нього: Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї» (Лк. 23, 39-43)), і перепрошуємо за всі свої гріхи словами молитви розбійника: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш, у царстві Твоїм. Пом’яни мене, Владико, коли прийдеш, у царстві Твоїм. Пом’яни мене, Святий, коли прийдеш, у царстві Твоїм». Далі слідують слова молитви, яку уклала рання Церква –«Нехай не на суд і не на осудження буде мені причастя святих Твоїх Тайн, Господи, а на зцілення душі й тіла» згідно зі словами Святого Писання: «Бо кожного разу, як їсте Хліб цей і п’єте цю Чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки Він не прийде. Тому хто буде їсти Хліб або пити Чашу Господню недостойно, буде винний за Тіло і Кров Господню. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей Хліб і п’є цю Чашу. Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього Тіла, суд собі їсть і п’є. Ось чому у вас багато недужих та хворих, а чимало й умирають» (1 Кор. 11, 26-30).

Завершальні слова молитви «Боже, милостивий, будь мені грішному. Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене. Без числа нагрішив я, Господи, прости мені» – це перефразовані слова розкаяного митаря, що був оправданий словами Христа: «А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся наді мною грішним! Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому…» (Лк. 18, 13-14)

Залишити відповідь