Проповідь преосвященного владики Діонісія на свято Вознесіння.

Вознесіння ГНIХ

Лк 24,36-53; Ді 1,1-12

Дорогі в Христі брати і сестри!

Сьогодні свято  Вознесіння ГНІХ.

Одне з найбільших свят після Воскресіння Христового. Після Воскресіння Ісус з’являвся учням упродовж 40 днів. У «Вірую» ми мовимо, що Ісус «вознісся на небо і сидить праворуч Отця». Ісус повернувся до своєї слави, яку він мав перед заснуванням світу. З ним людська природа також возноситься до неба, адже він є Богочоловіком. В одній особі – Бог і людина. В особі Ісуса Христа – Божа і людська природа з’єднана навіки; подолане назавжди розділення між Богом та людиною. Відкрилася дорога, яка веде від землі до неба, яку ніхто не зможе більше закрити. Саме Ісус є цією дорогою, як він сказав: «Я дорога, правда і життя» (Йо 14,6).

Проте Ісус відходячи на небо не залишає нас сиротами на землі.  «Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі.., аж до краю землі…(Ді 1, 8-9); Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти» (Лк 24,49). Ми не залишилися сиротами, адже через Святого Духа є присутній Бог Отець своєю любов’ю, Iсус Христос своєю наукою і благодаттю. Ісус надалі присутній у світі, вже як воскреслий.  Ця присутність, яка об’являється у Божому слові, у Святих Тайнах, у постійній та внутрішній дії Святого Духа. Свято Вознесіння говорить нам про те, що Ісус, хоч і піднявся в небо, щоб перебувати у славі по правиці Отця, далі й назавжди залишається з нами» (Папа Франциск. 24.5.2020).

Від Вознесіння дорога прямує до Зіслання Святого Духа. У перших трьох віках Вознесіння святкували разом зі святом Зіслання Св. Духа, тобто у сороковий день після Воскресіння. Щойно в IV-ому столітті свято Вознесіння відзначається на сороковий день, а Зіслання Святого Духа – на п’ятдесятий.

Ісус возноситься на небо з Оливної гори. Гора має велике символічне значення: на горі Ісус проголосив блаженства, на горі Тавор переобразився, і на Оливній горі він завершує свою місію не землі… З волі Отця, наш Спаситель прийняв на себе людську природу з усіма її стражданнями і тривогами, болями і смертю…, як сам сказав: «Треба було, щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея, в Пророків та в псалмах… «Треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих (Лк 24,46-47). Він все сповнив, а нам залишає свій заповіт, щоб ми любили один одного як Він нас полюбив; щоб ми чинили ті діла, що він сам робив (пор. Йо 14,12); щоб брали хліб у свої руки, ламали його і казали: «Це Моє тіло, що за вас ламається; Це Моя кров, що за вас проливається; щоб ми були єдині, щоб світ увірував, шо Отець його послав (пор. Йо 17, 21). Тими днями Папа Франциск сказав, що місія, яку Христос доручив апостолам, має наступні складові: звіщати, христити, навчати та прямувати дорогою, накресленою Вчителем: «Ідіть, і зробіть учнями всі народи» (Мт 28,19). Таку місію одержали Апостоли та їхні послідовники.

Однак, кожний з нас одержав місію на землі: єдину, незаступну, неповторну. Кожний з нас без вийнятку. Якщо ми не сповнимо нашої місії, ніхто її більше не сповнить і не повторить. I кожний може її сповнити, навіть та особа, що інколи здається, так би мовити, «непридатна для світу»: неповносправна, невиліковно хвора, спаралізована. Бог поставив кожну особу в цьому світі, щоб світ став кращим.  Однак не всі сповняють свою місію у світі згідно Христової Євангелії. Деякі хочуть панувати — замість служити; красти хліб від інших — замість його ділити; вбивати — замість давати життя. Замість культури життя, любові, радості воліють створювати культуру смерті, ненависті, заздрості, смутку…

Насправді наша місія у світі короткотривала, переходова, тому треба також приготовити дорогу для інших. Треба бути свідомим того, що не будемо жити вічно у цьому світі. Для чого нагромаджувати багатства, якщо треба все залишити. Шукати за славою, якщо вона пройде! Скільки таких, що не хочуть передати своєї влади на державному рівні, інколи на церковному і на родинному. Приходить час, коли батько мусить передати владу над своїм домом для сина; мама для доньки, чи для невістки. I треба, щоб так сталося. Так само як у природі: у лісі дерево старе паде, виростає на його місці нове.

Від Вознесіння до Зіслання Святого Духа у нашій Церкві діє душпастирська програма, так звана «Декада місійності». Вона запрошує нас до того, щоб ми застановилися над нашою місією і ділилися нашими дарами з потребуючими. Багато наших священнослужителів працюють на місійних теренах, і потребують нашої підтримки.  І такі місійні фронти ми маємо в Україні, але також в Італії. Будемо вдячні, навіть, за найменший Ваш дар. Половина збірки іде на потреби місій в Україні, а друга залишається на місійні потреби в Італії.

На Божественній Літургії,, після причастя вірних, священнослужитель мовить: «Спаси, Боже, людей твоїх і благослови спадкоємство твоє», і далі мовить, звичайно потихо: «Вознесися на небеса, Боже, і по всій землі нехай буде слава твоя», а люди співають: «Ми бачили світло інстинне, ми прийняли Духа небесного, ми знайшли віру істинну, нероздільній Тройці поклоняємось. Вона бо спасла нас».  Служіння Божественної Літургії завершується, а починається  наша місія і таким чином слава Божа через наше свідчення продовжується на землі.

Богородиця пішла дорогою Ісуса Христа. Вона була взята на небо… Ми підемо в її супроводі.

Мужі галилейські! Чого ви стоїте, дивлячись не небо? З вершини, яким є Божественна Літургія, сходимо на низи нашого щоденного життя, проте несучи в собі силу з висоти.

Благословення Господнє на Вас!

Рим, 31.5.2020