Радість і слава вознесіння Христа

У свято Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа кличемо до Нього такими словами: Сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з’єднавши з небесним, вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: Я з вами і ніхто проти вас. Ці слова кондака передають несказанну радість: радість сповнення Божого задуму щодо нас, радість з’єднання земного з небесним, радість славою Христа у Його вознесінні, радість Його невідступного перебування з нами на землі.

Яким же був цей Божий промисел, що його сповнення святкуємо у вознесінні? Промисел Пресвятої Трійці про людське воплочення Бога-Сина, а від часу воплочення – незмінне і незлитне Його перебування у двох єствах, промисел про спасіння людини і її райське життя. Так як людина згрішила, спасіння сповнилося через хрест, смерть і воскресіння Бога-Сина і Сина Чоловічого. Незбагненний промисел Божий на землі сповнив Христос і тепер возноситься на небо.

Як же з’єдналося земне з небесним? У Христі з’єдналося. Бо Він – Бог (небесне) і людина (земне). А через Нього це з’єднання явилось у всіх, які увірували, бо вони на віки спасенні (небесне) і смертні творіння (земне).

Що ж це за слава вознесіння Господа нашого? Це слава Його Боголюдськості. Як Бог Він ніколи не був позбавлений слави, а земне воплочення анітрохи не здатне було її затьмарити (Бог – досконале і абсолютне Буття, що не здатне втрачати слави чи змінюватися). Тому вознесіння не додало слави Христові як Богові. Щодо людського єства Господа, то чи не прославився Він, воскреснувши на третій день у своєму тілі зі знаками страстей? Чи не була це найбільша слава Христової людської природи, що її нещадно терзали і видали на смерть? Що ж тоді додало вознесіння до тієї слави? Вознесіння – це слава Боголюдськості Христа. Він входить у небеса у подвійній своїй природі: як Бог і людина. Хоч як Бог Він ніколи не покидав небо, а однак як людина не перебував у ньому зі своїм тілом. Хоч як Бог Він ніколи не переставав сидіти праворуч Отця, а однак як людина Він до цього часу возсідав поруч з людьми Галилеї та Юдеї. Тому й наша літургійна традиція прегарно оспівує подив ангелів, які побачили Богочоловіка у небесах: вони ніколи не переставали бачити Отцевого Сина як Бога, але вперше бачать Його як Богочоловіка, що і тіло земне носить, і славу Божу незмінно зберігає.

Що ж це за радість невідступного перебування з нами на землі? Це радість невідступної близькості Христа до нас через святі Таїнства, звершувані у Його Церкві. Це радість Богоспілкування, Богопізнання, Богоносіння, Євхаристії, яка завжди перед нами, якщо любимо Христа. Він з нами на віки. Тут, на землі, в один спосіб. Там, в небесах, це буде в якийсь інший невимовний спосіб. Але Він з нами. І ніхто проти нас. Ніхто-ніхто, лише якщо любимо Христа – Бога і чоловіка.

Марія Ярема

www.ukr-parafia-roma.it